Вечоріло. Карло Савіо не працював у себе в кузні цілими днями, а був у полі, де важко порав сапою та мотикою тверду ріллю. Треба було сіяти зерно, садити ярину, бо не мав багато роботи коваля в невеличкому селі Муріяльдо. Сюди він переселився через обмаль праці в селі Ріва ді К'єрі, де проживав раніше.
Додому тепер завжди повертається втомлений і рясний піт спливає по зморщеному чолі. Йому та родині не вистачає заробітку на прожиття і злидні заглядають у їх вікна мало не щодня.
П'ємонт, область італійського королівства, в склад якого входило Муріяльдо, оголосив у 1848 р. війну Австрії, тому власті кличуть на війну всіх молодих та накладають на населення високі податки. Ще кілька тижнів і настане пам'ятний 1849 рік. Поля в Муріяльдо не втішають «славою» врожайних, тут росте мало пшениці та жита і селяни дуже пригноблені високими податками. Отакі - то думки снують в голові Карла Савіо в дорозі додому. Йому вже не далеко до того місця, де доріжка повертає, і він пригадав собі, що там на нього чекає, як і кожного дня, його синочок Домінік.
Ось він! Вже біжить хлопчина з радісним окликом назустріч батькові, бере його за руку та хоче нести мотику, але батько зупиняє його своїми м'язистими, мозолистими руками.
Вони тепер обидва простують додому, де мама Бріґітта, поклавши на стіл теплі страви, жде їх у дверях.
І так бувало завжди - весною, влітку, восени, взимку - чи вертався батько зі своєї кузні, чи з поля.
Батькові пригадуються слова, що йому безліч разів доводилось чути і здавалось неймовірним, що шестилітня дитина може так мудро говорити: «Тату, які ви втомлені! Ви на мене працюєте, а я такий пустун! Але я буду молитися до Всевишнього, щоб Він благословив вас міцним здоров'ям, а мене - щоб став слухняним».
Пустун? Та коли ж Домінік був пустуном? Карло Савіо не може пригадати собі щось таке, чим би Домінік дуже провинився. Про які тут «витівки» може йти мова?
Коли вони вже були в кухні, Домінік приніс батькові стілець і сів йому на коліна. І ось обід готовий. Домінік, сівши за стіл, перший підводить руку, щоб перехреститись.
Карло собі пригадує випадок, як Домінік ніби «провинився», і в той час, цей його вчинок не видавався добрим. Одного разу зайшов до них несподівано якийсь перехожий, а тому, що вже була пізня пора, Карло запросив його сісти з ними до вечері. Незнайомий сів за стіл та зразу ж почав їсти. Домінік негайно відійшов від столу, щоб їсти в кутику. Карло не хотів, з чемності до гостя і в його присутності докоряти Домінікові, але, коли гість пішов, він запитав сина, чому він так негарно повівся при вечері. Домінік відповів: «Той чоловік – ніякий не християнин, бо не перехрестився при вечері, тому недобре було мені біля нього сидіти!»
Це була єдина «провина», яку вчинив Домінік!
