Дон Боско походив зі села Кастельнуово. Коли він став священиком, то відкрив за містом Турином, там, де звичайно вішали засуджених на смерть і де тепер стояла убога хатинка, свою так звану «Ораторію» - невеликий домик, в якому бідні та сироти знаходили притулок. Тут вони могли молитися та вчитися. На початку здавалось, що він збирає до себе тільки розбишак та гульвіс. Тому поліція часто кружляла близько будинку, підозрюючи щось незаконне, бо, чуючи голосний крик та вереск, гадали, що от-от вибухне якась революція! Але з часом в Турині почали з пошаною і зацікавленням говорити про юнаків Дона Боско. Потім розійшлися чутки, що за тими мурами, на тих подвір'ях, де панували радощі та крик, Дон Боско заснував «фабрику священиків».
І справді, священики висилали до нього бідних юнаків, що не могли вступати до семінарій, бо не мали чим платити за вступ та підручники. Він же відкрив для таких школу. Отець Кульєро був земляком Дона Боско і добрим його приятелем, тому думав, що Домінік Савіо в школі Дона Боско міг би продовжувати своє навчання. І ось, коли одного дня не мав в школі лекцій, подався до Турина. Дон Боско радо прийняв його, бо вони знались ще з тих років, коли разом були в семінарії.
- Друже мій, - привітався з ним Дон Боско, - як приємно тебе бачити. Що ж поробляєш в місті?
- Я прийшов подивитись, як ти живеш між тими твоїми шибениками! Я хочу принести тобі в подарунок щось дуже цінне!
- Гм... а, що ж це таке може бути?
- Мені говорили, що ти між малими гульвісами в Ораторії маєш і взірцевих юнаків, що добре вчаться, гідно поводяться і з яких можуть вийти святі священики. Я думав послати тобі одного такого юнака з Мондоніо. Він називається Домінік Савіо. Слабкого він здоров'я, але голову дам, що нема в тебе такого, що міг би перевищити його в доброті.
- Та не переборщуй! Добре, беру тебе за слово. Я буду в жовтні в Кастельнуово з моїми хлопцями, бо там хочу відсвяткувати з ними свято Вервиці Пресвятої Богородиці. Приведи мені того Домініка з його батьком. Я тоді побачу чи твій «добротворець» такий «неперевершимий», як ти мені його описав.
2 жовтня 1854 р.
На подвір'ї перед хатою брата Дона Боско, Йосифа, відбувається перша зустріч між Святцем молоді та Домініком Савіо. Дон Боско був дуже вражений тією зустріччю і пізніше він опише її в найменших подробицях.
«Це було першого понеділка місяця жовтня. Вранці бачу, як до мене наближається хлопець зі своїм батьком. Хочуть зі мною говорити. Настрій у малого веселий, обличчя усміхнене... зразу притягнув на себе всю мою увагу.
- Хто ти? - запитав я його.
- Я - Домінік Савіо, про мене вам говорив мій учитель з Мондоніо, саме звідти ми йдемо, отче Кульєро.
Тоді ми почали говорити про те, як він вчиться, як живе його родина, як він проводить своє життя. І зразу зародилось між нами велике довір'я. Я в ньому впізнав душу, всеціло посвячену Богові, і мене дуже вразило, як-то ласка Божа може діяти вже в таких молодих юнаках. Після довшої розмови, перш, ніж покликати батька, Домінік сказав мені буквально такі слова: «Отже, як ви вважаєте? Візьмете мене зі собою до вашої Ораторії, в місто Турин ?».
- Мені здається, ти схожий на добру тканину.
- І що з неї можна пошити?
- Гарний одяг для Господа Бога.
- То вже нехай я буду полотном, а Ви будьте кравцем. Тому візьміть мене з собою і пошийте гарний одяг для Бога.
- Я боюся, що здоров'я твоє заслабке, щоб витримати всю програму навчання.
- Ви тим не журіться: Бог благословив мене досі здоров'ям та Своєю ласкою, і думаю, що Він і далі мене благословлятиме.
- А коли закінчиш латинську, що думаєш робити?
- Якщо я удостоюся в Бога великої ласки, то дуже бажаю стати священиком.
- Добре. Тепер хочу бачити, чи ти здібний до науки, чи ні. Візьми цю книжечку (була це «Католицькі Читання»), і ще сьогодні вивчи ось цю сторінку напам'ять, а завтра прийдеш і перевіримо, яка в тебе пам'ять!
Після цих слів, я сказав йому піти бавитися з іншими хлопцями, а сам почав розмовляти з його батьком. Через вісім хвилин Домінік, усміхаючись, підходить до мене й каже: «Отче, якщо хочете, я тепер можу вам показати, що я вивчив».
Взяв я книжечку і переконався, що хлопчина, не тільки вивчив напам'ять відповідну сторінку, а ще й добре зрозумів, про що була мова.
- Чудово! - сказав я. - Тому, що ти поспішив вивчити завдання, я поспішу з моєю відповіддю. Так, я візьму тебе до Турина і вже відтепер зараховую до моїх учнів. Починай від цієї хвилини просити Бога, щоб Він поміг тобі й мені виконати якнайкраще Його святу волю!
Малий Домінік, не знаючи, як висловити свою радість та вдоволення, взяв мене за руку і кількаразово, з пошаною, цілував її. Потім сказав: «Сподіваюсь поводитись так, щоб ви ніколи не шкодували, що прийняли мене до себе».
Пригадуючи слова отця Кульєро, Дон Боско переконався, що тут не йдеться про жодне перебільшення. Цей хлопець справді може стати «гарним одягом для Всевишнього».
