Вночі впав дощ, тому дороги в місті були заболочені. Домінік ішов з приятелями до школи, коли десь недалеко почув звук дзвіночка. Це священик ніс Найсвятіші Тайни хворому. В тих часах Пресвяту Євхаристію несли хворому прилюдно і урочисто. Священик, одягнений в ризи, ніс Євхаристійного Ісуса під балдахіном зі свічками. На той дзвінок товариші Домініка затримались на краю дороги, перехрестились. Домінік, же, клякнув.
- Мені здається, що не конечно клякати, - сказав з докором один товариш. - Для чого бруднити одяг? Ісус не каже нам такого робити.
Домінік глянув на нього і усміхнувся: «Коліна й штани - це все Господнє, не правда? За Нього я б не тільки кинувся в болото, а й у вогонь».
Іншого дня священик знову переходив з Найсвятішими Тайнами. Цього разу Домінік зустрів на дорозі вояка, який, при наближенні священика, продовжував стояти. Хлопчина витягнув з кишені білу хустинку та розпростер її на землі по болоті. З милою усмішкою запросив вояка клякнути. На таке вояк зніяковів і клякнув за прикладом Домініка.
