ВЕЛИКИЙ СОН
Також і Дон Боско бачив, як Домінік вернувся до Ораторії. Було це в 1876 році, двадцять років після смерті молодого праведника. Усі ці роки Дон Боско працював без упину, заснував Салезіянську Конгрегацію, вже перші салезіянські місіонери поїхали до Аргентини. Провадив їх колишній приятель Домініка, Іван Кальєро, тепер вже священик. Він потім стане єпископом і кардиналом. За той час і у Франції вдалось заснувати перший дім.
Дон Боско перебував в Салезіянському Інституті в Лянцо, недалеко Турина. Ось, що він розповідає: «Мені здавалось, що я стояв на малім горбку, а переді мною простягалась велика рівнина, край якої сходився з небом. Була вона блакитною, неначе море, хоч це було щось подібніше на лискучу, чистісіньку, кришталеву поверхню, поділену на парки, красу яких годі описати людськими словами. У тих парках були величні будівлі. Я подумав: «Ох, якби я мав хоча б одну таку будівлю для моїх юнаків!» Аж ось чується прегарна музика. Мені здавалось, що це грає сто тисяч інструментів небесного оркестру. А разом з оркестром хор незліченних голосів співає: «Слава й дяка Богу, Отцеві Всемогутньому, Всесвіту Творцеві... !»
Коли я прислухався до тієї небесної мелодії, побачив я нараз безліч юнаків. Я деяких знав - це були мої учні з Ораторії, а інших, без числа, я ще ніколи не бачив. Та велика група юнаків йшла в мою сторону, а попереду - Домінік Савіо.
І ось той похід затримався, музика утихла. Незвичайне сяйво на мить блиснуло, Домінік приступив до мене, так близько, що, якби я простягнув руку, міг би його торкнутися. Дивився він на мене й усміхався. Який же він був гарний! Він був одягнений в довгу білу туніку, нанизану золотими нитками і покриту діамантами. Нижче грудей - широкий червоний пояс. З шиї звисав у нього самоцвіт безмежної вартості. Це саме той самоцвіт світив сліпучим сяйвом. Виглядав він, як ангел. Я подумав: «Що це все має означати? Як я міг опинитись в такому місці?». А Домінік усміхнувся і сказав:
- Чому ж Ви заніміли? Чому не говорите?
- Не знаю що казати, - промимрив я.
- Ти справді Домінік Савіо?
- Так, це я. Вже не пізнаєте мене, отче?
- А чому ти тут?
- Я прийшов поговорити з вами. Пам'ятаєте скільки разів доводилось нам говорити на землі? Скільки доказів приязні та прихильності я мав від Вас. Чому ж Ви такі перелякані? Чому тремтите? Нумо, питайте щось!
- Де ж ми є?
- В місці, де панує саме щастя.
- Отож - це небо?
- Ні, ні - усміхнувся Домінік. - Тут не маємо матеріальних благ, а тільки природні, побільшені Божою силою.
- А ви що відчуваєте? Що маєте в небі?
- Неможливо описати тобі! Ніхто не може знати раніше, що з ним буде, поки не злучиться з Богом в прийдешньому житті. В небі ми втішаємось присутністю Бога. От і все!
- Чому в тебе такий білий і гарний одяг? - запитав я, набираючись відваги.
Домінік не відповів, а хор почав знову співати і він сказав:
- Ці всі - це ті, що опоясались умертвлінням та вимили свій одяг в Крові Ягняти.
- Чому ти опоясаний тим червоним поясом? - запитав я вдруге, коли спів закінчився.
Також і цього разу Домінік не відповів, а хор знову почав співати: «Це для тих, що зберегли свою непорочність, що йдуть услід за Божим Ягням».
Тоді я зрозумів, що той пояс, червоний як кров, був символом великих жертв, зусиль і мало не мучеництва, щоб зберегти чесноту чистоти. Я ще й зрозумів те, що, щоб бути чистим перед Богом, Домінік був готовий віддати своє життя; це також символ покути, що очищає душу від гріха.
- А скажи мені, Домініку, - продовжував я говорити, чому ти очолюєш такий великий похід?
- Тому, що я - післанець Божий.
- Ну й що ти думаєш про минуле ?
- В минулому Твої духовні сини, Салезіяни, багато добра вчинили і багато душ, їхнім посередництвом спаслося. Але було б їх набагато більше, коли б ви мали більше довір'я в Господа Бога.
Я важко зітхнув і запитав:
- А що скажеш про теперішнє?
Домінік показав мені дуже гарну китицю квітів, яку тримав в руках. Були там троянди, фіалки, колоски пшениці, тирличі, лілеї та сухоцвіт. Він дав їх мені і сказав:
- Дивіться!
- Бачу, але не розумію.
- Покажіть їх твоїм синам, щоб могли дати Богові. Подбай, щоб усі мали таку китицю - всі, всі...
- А що означають ті квіти?
- Не знаєте? А Ви таки мали б знати. Троянда - символ любові; фіалка - смиренності; тирлич - покути та умертвління; колоски пшениці - частого Святого Причастя; лілея - символ тієї чесноти, про яку написано «будуть вони, як ангели Божі в небі» - чистоти. А сухоцвіт означає, що в тих всіх чеснотах треба бути завжди постійним та витривалим.
- Скажи мені, Домініку, ти практикував ті всі чесноти на землі, що ж для тебе в хвилині смерті було найбільшою потіхою?
- Те, що мене найбільше порадувало на смертному ложі - присутність могутньої й люб'язної Матері Божої! Скажи це твоїм синам. Хай вони ніколи не забувають молитись до Пречистої Діви Марії. До самої своєї смерті хай звертаються до Неї в своїх молитвах.
- А що скажеш для мене особисто?
- О, якби би знали скільки праці Вас чекає і скільки маєте ще боротися для Бога!
- А мої хлопці? На добрій вони дорозі, чи ні? Скажи мені, як мені їм помогти.
- Твоїх юнаків можна поділити на три групи. Поглянь на ті три списки.
Взяв я від нього один листок, на якому було написано «неушкоджені». Це ті, яких диявол не міг зранити, і які берегли свою невинність. Було їх багато і я бачив всіх тих, які тепер в мене були і тих, які потім прийдуть. Ступали вони прямо, хоч налітали на них стріли й списи, що творили неначе огорожу обабіч дороги.
Домінік потім подав мені другий список із заголовком «ушкоджені». Це ті, які стратили ласку Божу, але тепер віднайшли її, вилікували свої рани через Сповідь та Причастя. Тих було багато більше, ніж перших. Прочитав я їх імена і всіх їх бачив. Багато з них йшли скулені та зневірені.
В руках в Домініка був ще інший список із заголовком «охлялі на лихій дорозі». Це ті, що стратили ласку Божу й не хотіли відшукати її. Я, очевидно, хотів поглянути і на той листок та вже простягнув був по нього руку, та Домінік рвучко промовив:
- Ні! Заждіть хвильку! Коли розгорнути той листок, виділятиметься такий сморід, що ні Ви, ні я, не зможемо витримати. Навіть ангели відступають на такий сморід з жахом. Сам Святий Дух відчуває огиду до страшного смороду гріха... А тепер розгорни листок, читай, щоб потім помогти тим хлопцям.
Сказавши це, він відступив, наче хотів утекти.
Я розгорнув листок і не бачив жодного імені, але миттю, перед моїми очима стали ті хлопці, імена яких були написані на тому листку. Я всіх бачив... з великою неприємністю й болем серця... Бачив я багатьох, які між товаришами вважаються за добрих, навіть за дуже добрих, але, на жаль, такими вони не є... Ще й до того, коли я розгорнув листок, рознісся навколо такий сморід, що неможливо було його стерпіти. В мене голова почала дуже боліти і так хотілось мені блювати, що здавалось, помру! Тьма мене обступила, зникло небесне видіння. Зненацька пролетіла понад хмарами блискавка І такий страшний грім загуркотів - аж я ,переляканий, пробудився. Поглянув я, де ж я був - в своїй кімнаті!
Все зникло!»
