Домінік, вийшовши на подвір'я, своєю посмішкою, ввічливістю та добротою зразу приманив до себе кількох хлопців. На подвір'ї грались 115 хлопців, що на звук дзвінка мовчки пішли кожний до свого класу на лекції. Один з чемніших хлопців повів Домініка по Ораторії. Найкращою була церковця, куди вони ввійшли. Тут побачив Домінік вівтар з кивотом, перед яким горіла вічна лампада. Там перебував Ісус, як і у Мондоніо, але тепер Він буде ближче, майже під тим самим дахом що й Домінік. Не раз вони побачаться, бо відтепер будуть простувати разом вперед крок у крок. Справа - заквітчаний вівтар на честь Пресвятої Богородиці. Тепер, коли мама Брігітта далеко, Пречиста Діва буде йому за маму.
Коло церкви - простора зала з довгими столами для навчання. На них лежать книжки. Тут учні вивчають лекції. Ще трохи і він займе своє місце серед них.
Поблизу - невеличкі верстати, де юнаки вчаться на кравців, шевців, столярів і як оправляти книги.
На подвір’ї, під муром, стояла велика помпа для води. Це був «бар» Ораторії, в якому спраглі, спітнілі хлопці, що гралися, могли освіжитись холодною водою. Трохи далі - кухня, а коло неї малий город. Біля казанів та горщиків поралась вже старша жінка, її голова була перев'язана великою хустиною.
- Хто вона? - запитав Домінік.
- Мати Дона Боско. Ми всі кличемо її «Мама Маргарита». Вона ночами ремонтує нам одяг, а вдень варить їсти для нас.
Та, тихої вдачі жінка, покинула свою спокійну хатинку коло Кастельнуово, щоб піти за своїм сином до Турина й бути мамою для його безчисленних юнаків. Вона невдовзі познайомиться з Домініком і в ньому вбачатиме свого тринадцятилітнього Івасика.
Ідучи далі, побачили вони в малій кімнаті ще одного священика при столі, на якому виднів закритий реєстр.
- А це хто? - запитав свого супутника Домінік.
- Це отець Алязонатті, який прийшов недавно. Він допомагає Донові Боско в його праці. Його звуть «префектом».
- А де школа?
- Ті, хто хочуть вивчити ремесло, йдуть до верстатів. Хто ж хоче вчитися, ходить до міста, до професора Бондзаніно. Ти вчитимешся якогось ремесла, чи будеш ходити до школи?
- Та я хочу ходити до школи.
Так розпочав Домінік своє життя в Ораторії. Спочатку змушений був багато вчитися, щоб наздогнати програму третього класу, і могти перейти до четвертого.
Неважко бути деколи добрим. Легко можна стати героєм в незвичайних обставинах, коли на нас всі дивляться. Але бути добрим щодня, коли ніхто нас не помічає, не хвалить, коли життя стає до нудьги звичайним, рутинним, а єдиним зацікавленням є школа та вивчення лекцій... тоді бути добрим стає справді важкою справою! І саме в таких простих буднях Домінік Савіо показав себе справжнім героєм.
Дон Боско, що спостерігав за ним на подвір'ї, в школі, в їдальні, пише про нього: «З першого дня, коли Домінік прийшов до Ораторії, він так точно виконував свої обов’язки, що було б важко перевершити його у цьому. Хлопець учився із запалом, добре вивчав катехизм і намагався правильно його розуміти. Приятелював з найкращими, найретельнішими та найбільш зразковими юнаками».
Здавалося б, що Дон Боско, пишучи про Домініка, міг удатись до перебільшень, але всі Домінікові товариші, які жили з ним день-у-день, також говорили та писали, що він дивував їх своєю точністю в щоденних обов'язках.
