В житті Домініка Савіо відбулись деякі події, які ми сміливо можемо назвати «надзвичайними». Не знати, чи добре це, чи зле про них розказувати, бо коли прочитати про деякі надприродні події в житті святих, напрошується запитання - чи можемо ми їх наслідувати? Вони були святі, а ми хто? Такий погляд є помилковим і веде нас до лінощів. Домінік не був святим з народження, він таким став завдяки власним зусиллям, а також дякуючи ласці Божій. Те, що ми розповіли підтверджує цю правду. І закінчуючи цю біографію, мусимо, хоча б заради справедливості та об'єктивності описати деякі надприродні події в його житті.
Одному рільникові, що його питав: «Не боїшся ходити сам через поля?», Домінік відповів: «Я ніколи не є сам - мій Ангел Хоронитель йде зі мною».
Так навчила його мати ще змалку: «Пам'ятай, Домініку, що коло тебе стоїть твій Ангел Божий. Ніколи не ображай його гріхом, проси в нього помочі, коли її потребуватимеш».
Сталось так, що Раймонда, наша сестричка, впала у ставок і почала тонути, - писала Домінікова сестра Тереза, - а Домінік, який був молодший від неї, кинувся у воду і її врятував.
- Як же ж ти, такий малий міг врятувати її? - запитав у нього якийсь чоловік.
Домінік відповів: «Я однією рукою тримав Раймонду, а другою - держався мого Ангела Хоронителя».
Одного разу Домінік попросив батька взяти його з собою на базар до ближнього села. Але той був ще замалим.
- Ще не можеш іти так далеко і на цілий день, - говорив йому батько. - Я не можу нести тебе, бо мушу купити багато речей.
- Та візьми мене, таточку, - благав Домінік. - Побачиш, що зможу йти сам.
Батько дозволив. Пішли вони, роздивились на базарі, накупили багато потрібних речей і пополудні повертали додому. Домінік ходив цілий день, тож тепер не міг стояти на ногах.
- Тату, я змучений.
- А що я тобі казав?, - відповів батько, в якого на плечах були великі клунки. - Що ж тепер зробимо?
Але ще не встиг він закінчити, як прибіг до них один кремезний парубок. З усмішкою на обличчі запитав:
- Ти вже не можеш йти далі, хлопчику? Ходи сюди, - сказав він, беручи малюка на плечі.
Батько Домініка знав всіх рільників в околиці, але не міг пригадати, звідки був цей парубок. Дійшовши додому, Карло Савіо скинув клунки і обернувся з наміром подякувати чемному парубкові, але того вже не було! Задумався він: «Що ж то за сильний чоловік, що зник, як дим?»
Згадав тоді батько, як парох оповідав історію про сина Товита, якого в дорозі супроводжав ангел...
Пройшли роки і Домінік вже ходив до Ораторії. Здоров'я його не було дуже міцним, тому Дон Боско вирішив відіслати його додому на відпочинок. Домінік одразу написав листа, в якому повідомляв, коли приїде до Кастельнуово. Призначеного дня приїхав він до Кастельнуово, думаючи, що батько на нього чекатиме. Однак, лист, написаний кількома днями раніше, ще не дійшов, і хлопця ніхто не зустрічав. Треба було йти самому пішки до Мондоніо.
Мама Бріґітта обняла свого сина та почала йому докоряти:
- Чому ж ти не написав нам коли приїдеш? Ти пішки прийшов? Сам, з таким важким клунком...
Домінік усміхнувся і сказав:
- Та я ніколи не був сам. Як тільки приїхав до Кастельнуово, на мене вже чекала якась гарна пані. Вона запитала куди я простую, я відповів. Виявилось, що і вона йде до Мондоніо тим самим шляхом. Ми пішли разом. Та пані допомогла мені, навіть, нести мій клунок.
- Якась пані? Чому ж ти не запросив її до нас? Треба було їй подякувати.
- Я так і хотів зробити, але як тільки ми увійшли в село, вона кудись зникла. Це мене здивувало.
