Дон Боско пише про приязнь Домініка у той час з Іваном Массаля. Історія тієї приязні не є епізодом в його житті, а триває впродовж цілого його побуту в Ораторії. Іван Массаля народився недалеко Мондоніо, тому був земляком Домініка. Обидва приїхали до Ораторії того ж місяця і бажали стати священиками. Єдине, що їх різнило, це - вік. Іван був старший від Домініка на чотири роки, але справжня приязнь подолала цю перепону. Дон Боско бачив, як народжувалась та розвивалась їхня дружба і тішився таким явищем.
Розмовляючи між собою, вони мріяли про майбутнє, - як стануть священиками, як поїдуть у місії, де так багато людей чекає Божого світла, і про які так часто згадує Дон Боско. На жаль, це так і залишилось мрією. Домінік не мав терпіння: «Не досить говорити, що хочемо стати священиками. Треба, щоб ми почали готуватись до цього».
- Правда, - сказав спокійно Массаля. - Але не треба через це тривожитися. Намагаймося робити все, що можемо і на що вистарчає сил - Бог нам допоможе.
Прийшли дні Духовних Вправ, які два наші приятелі зробили з найбільшою увагою. По закінченню Домінік підійшов до Івана і сказав поважно:
- Слухай, Іване, я хотів би, щоб ми були справжніми товаришами.
- Хіба ж ми такими не є? - запротестував Іван
- Воно так, але я хочу, щоб ми були ще більшими приятелями, тому послухай мене. Коли побачиш якусь хибу в мені, або коли я роблю щось, що не подобається Богові, скажи мені. Згода?
- Добре, Домініку. Але за умови, що ти мені також скажеш, коли я чинитиму щось, що не подобатиметься Богові.
«Від того часу, - пише Дон Боско, - Савіо та Массаля стали дуже близькими товаришами, а їхня дружба була правдива та глибока тому, що була основана на чеснотах. І вони навіть змагались в тому, щоб давати добрий приклад у вчинках та словах, з наміром уникати зла та творити добро.
По поверненню з канікул Домініка зустріла несподіванка - Массаля «облачився» і тепер ходив в чорному підряснику – ознака того, що він вчиться на священика. Чи й для нього прийде колись такий день?
Проте через кілька місяців Массаля змушений був покинути Ораторію – важко захворів бронхітом. Спочатку він на це не зважав, сміявся та говорив: «Перейде!». Але гарячка і сильний кашель вказували на поганий стан здоров'я. Дон Боско дав знати родині, що Іван важко хворий. Юнак не хотів переривати науки, але Дон Боско змусив його вернутися додому, щоб відпочинок та відповідне лікування повернули йому здоров'я. Іван послухав отця, попрощався з своїм приятелем Домініком та подався додому. Проходили дні й деколи здавалось, що недуга подолана і Массаля повернеться до Ораторії, та хлопець знову почав сильно кашляти і був змушений залишитися вдома ще. Наспів березень, з'явились в небі ластівки, а здоров'я в Івана з дня на день гіршало. В безнадії написав він лист до Домініка, який Дон Боско переписує у біографії Домініка Савіо.
«Дорогий приятелю, думав, що в родині лишусь лише на кілька днів, а потім повернуся до Ораторії. Там я залишив усі мої шкільні речі. Але тепер бачу, що стан мого здоров'я дедалі гіршає. Лікар мене переконує, що мені вже краще, а я певен, що ні. Побачимо хто з нас двох має рацію.
Мені дуже жаль, Домініку, що я далеко від тебе, від Ораторії тому, що не маю тут так багато можливостей виконувати мої побожні практики. Втішаюсь, принаймні, приємними спогадами тих днів в Ораторії, коли ми разом готувались до Святого Причастя. Я сподіюсь, що ми, хоч далекі фізично, будемо близькі в дусі.
Піди до зали для навчання, до моєї лавки. Там знайдеш деякі мої зошити та «Наслідування Христа».
Зроби пакетик та вишли мені це все. Знайдеш «Наслідування Христа» на латинській мові і з італійським перекладом. Мені більше до вподоби читати оригінал на латинській мові, ніж переклад.
Бездіяльність приводить до нудьги, але що зробити? Лікар заборонив мені вчитися. Ходжу на великі прогулянки... по моїй кімнаті! Часто себе запитую: Чи я видужаю колись? Зможу повернутися до Ораторії? Побачусь знову з моїми друзями? Лише Бог один знає що зі мною станеться. Мені здається, що я таки готовий чинити Божу волю в усьому, що Він від мене жадатиме.
Якщо в тебе є якась добра порада, напиши її. Як твоє здоров'я? Не забувай за мене в твоїх молитвах, передусім коли приступатимеш до Святого Причастя.
Тримайся! Люби мене в Христі всім твоїм серцем. Якщо не доведеться нам прожити багато часу разом тут на землі, сподіваюсь, що зможемо втішатись милим товариством в небі, у вічному щасті. Привітай всіх моїх друзів від мене, передусім всіх членів Братства Непорочної Діви. Хай Господь буде з тобою!
Щиро тобі відданий, Іван Массаля».
Домінік прочитав лист, пішов до навчальної залі і зробив пакетик, як того приятель бажав. Тоді відповів на лист, в якому намагався заспокоїти товариша, адже з листа зрозумів, що той дещо пригнічений.
«Мій дорогий Массаля!
Твоєму листу я зрадів безмежно, адже ти сказав мені, що ще живий, а після твого від'їзду ми в Ораторії, не мали жодних новин від тебе, і я не знав як молитись, чи проказувати «Отче Наш» чи «Со святими упокой... »!
Одержиш ті речі, про які просив. Дозволь тобі нагадати, що Кемпіс є дуже добрим «приятелем» - старайся практикувати, що в ньому написано.
Ти прагнеш мати такі ж вигоди, як ми маємо тут, коли мова про молитву чи Літургічні відправи. Коли я в Мондоніо, в мене також напрошується таке ж бажання. Я міг надолужити, ідучи з гуртом хлопців у відвідини до Євхаристійного Ісуса в сільській церковці. Крім Кемпіса я читав «Скритий в Святій Літургії Скарб» блаженного Леонарда. Якщо й тобі здається, що це добра книжка, прочитай її.
Пишеш, що не знаєш чи повернешся до Ораторії нас провідати. У мене також напівпідірване здоров'я і все мені сповіщає, що я швидко наближаюсь до кінця моєї земної мандрівки. В усякім разі зробімо так: молімося один за одного, щоб ми обидва могли свято вмерти. Хто перший з нас піде до неба, хай приготує місце для свого приятеля, а якщо б прийшов його відвідати, хай візьме за руку та введе його до небесних палат.
Хай Бог завжди береже нас у своїй ласці й помагає нам стати святими, бо боюсь, щоб не забракло нам часу. Всі наші товариші очікують твого повернення до Ораторії й сердечно вітають тебе в Господі.
Твій щиро відданий приятель Домінік Савіо»
На жаль, лист Домініка не міг заспокоїти, чи потішити Івана. В середині травня стан його здоров'я погіршився. Парох уділив йому Найсвятіші Тайни, які Іван прийняв з великою побожністю. Через кілька днів, 20 травня 1856 року, Массаля помер.
Коли новина прийшла до Ораторії, Домінік плакав кілька днів. Дон Боско, зауваживши великий біль Домініка, написав: «Це уперше я бачив, щоб ангельське обличчя Домініка було засмучене з плачу й болю. Одинока його розрада - молитва за померлого Івана. Кілька разів чулось, як він казав: - Дорогий Массаля, ти помер і сподіваюсь, що будеш разом з Ґавіо в небі. А коли вже я піду приєднатись до тебе в небесному щасті?
Ця втрата виявилась дуже болючою для чутливого серця Домініка і навіть здоров'я його постраждало через це».
Іван Массаля помер 20 травня 1856 року. Незабаром прийде і день смерті Домініка - 9 березня 1857 року.
