Неважко не допускати до зла, але чинити добро - складніше, бо треба бути обережнішим, ввічливішим, розсудливішим. Домінік багато працював над собою і ціною великих зусиль йому таки вдалось навчитися тієї нелегкої справи. Нерідко він був змушений пережити не одну гірку хвилину через якусь відмову, образу, насміх, чи глум (а це найбільше болить юнаків). Проте завдяки постійній праці над собою зумів досягти чесноти доброчинності.
Домінік умів розповідати сміховинки, анекдоти, пригоди. Коли ж потрапляв у гурт приятелів, які сумували, були чимось невдоволені, чи починали непристойно розмовляти, переривав їх своїми цікавими й веселими оповіданнями, аж доки настрій товаришів не роз'яснювався і вони не починали гратись. За сприятливих обставин, Домінік додавав якийсь епізод зі життя святих у свої розповіді, щоб вони залишали гарну духовну думку. Він ніколи не «проповідував» своїм товаришам, тільки наводив цікаві, доречно підібрані оповідання, події, які прекрасно подавав.
Та винахідливість Домініка не завжди приймали з прихильністю. Одного разу хтось з його товаришів з презирством закричав: «Чому тебе має турбувати те, про що ми говоримо?»
Домінік споважнів і одказав: «Мене обходить, бо я хочу, щоб душа моїх приятелів спаслася кров'ю Ісуса Христа; мене обходить, бо ми брати і маємо взаємно любитися та помагати один одному рятувати власні душі; мене обходить, бо якщо я зумію спасти хоч одну душу, буду певний, що і я спасуся».
Кожної суботи відбувалися Сповіді. Дон Боско тоді приходив до церкви і хлопці йшли до нього сповідатися. Були такі, що сповідалися щотижня, інші - що два тижні, а ще інші - раз в місяць. Та були також такі, що не знали, як довго вже не сповідалися. Вони, звичайно, коли мали проходити повз Дона Боско, робили на подвір'ї великий обхід, щоб оминути його. За їх двозначною поведінкою та удаваною веселістю Домінік дізнавався, хто це.
Він різними способами намагався примирити таких хлопців з Богом. З ними починав цікаві ігри і коли вдавалось зацікавити їх, шепотів котромусь в ухо: «Чи підеш в суботу сповідатись?». Той, щоб не переривати забаву, навіть у будні, відповідав: «Добре! Піду, але тепер граймо далі!»
Домінік, однак, одержавши таке завірення, «працював» далі: щодня шукав нагоди нагадати приятелеві його обіцянку. А в суботу йшов з ним до церкви, сповідався раніше, щоб потому разом молитися.
Та не завжди справа закінчувалась так щасливо. Часом, в суботу, такий приятель скривався від Домініка, але він не піддавався: як тільки зустрічав його, жартома говорив:
- Ну й, зумів же ти мене обманути!
- Я? Тебе підвів?
- А хто ж, як не ти? Ти обіцяв мені висповідатись разом зі мною, натомість...
- Я якось не почувався...
- Це зле... Якщо не почуваєшся, значить, що ти внутрі гниєш. Чи зауважив ти, що ти завжди сумний? Послухай мене: прийди сповідатись. Буде тобі потім краще, веселіше...
І багато, зразу чи потім, слухали його слова інші та ішли сповідатись.
