В Ораторії хлопці щоранку мали можливість іти на Службу Божу, до чого їх і заохочували. Одного дня Дон Боско готувався під час Літургії роздавати Св. Причастя, але ніхто не приступав. Почекав він кілька секунд, тоді обернувся до престолу і зі смутком закінчив Службу Божу. Це востаннє він засмутився під час відправи, бо члени Братства зрозуміли, в чому справа та постановили, що кожного дня хтось з них приступатиме до Святого Причастя, а за їх прикладом підуть інші юнаки.
Для Дона Боско це був найприємніший дар, бо він (як дехто тоді говорив, не зрозумівши його) мав пристрасть до Святих Тайн Євхаристії та Сповіді. Він бажав, щоб його юнаки відчували голод за Євхаристійним Хлібом, бо знав, що тільки з таким харчем вийдуть вони переможцями в боротьбі з життєвими труднощами. Знав, ці діти є немічними, а їх одинокою силою є Христос. Він твердо вірив у Христові слова: «Хто їсть моє Тіло і п'є мою Кров, житиме вічно, і Я воскрешу його в останній день».
Тому Свята Сповідь та Святе Причастя в розмовах, проповідях та писаннях Дона Боско згадувались без упину, коли і де тільки була можливість. Отець бо знав, що в тих двох словах крилась тайна сили і щастя його хлопців.
Домінік Савіо до свого приїзду в Ораторію сповідався і причащався тільки раз в місяць. Тоді цей факт був вже чимось надзвичайним, вважалось, що пошана до Пресвятої Євхаристії полягає саме в тому, щоб рідко її приймати. Але в школі Дона Боско він навчився, що Ісус - хліб для душі і тіла, якщо прагнеш бути здоровим, не можеш їсти раз в місяць.
Найбільше пройняла його отака заохота Дона Боско: «Мої дорогі, якщо хочете завжди ступати по стежці, що веде до неба, доручаю вам три речі: приступайте часто до Святої Сповіді та Святого Причастя, виберіть собі сталого сповідника та не міняйте його без потреби».
Домінік послухав Дона Боско, якого вибрав собі за сповідника. Йому повністю відкрив свою душу. За його порадою він почав приступати до Святого Причастя тричі в тиждень, а через рік дав йому дозвіл приймати Євхаристійного Ісуса до свого серця щодня. Домінік говорив: «Якщо мені важко на серці, я йду радитись зі сповідником і він говорить до мене від імені Бога. А коли хочу чогось величного, йду приймати Ісуса в Пресвятій Євхаристії. Що мені бракує, щоб бути щасливим? Бачити Бога обличчя в обличчя. Але напевно бачитиму його в небі».
