29 жовтня 1854 р. Домінік Савіо поклав у свою валізочку кілька книжок та трохи білизни, а мама приготувала йому деякі харчі на дорогу. Відтак, попрощавшись з мамою, братами та сестрами й з багатьма іншими, Домінік разом з батьком подалися до Турину. Це вперше покидав він рідний дім, тому важко було йому на душі, але гадав, що в Ораторії буде добре й весело. Найбільше терпіла та хвилювалась мама Бріґітта. Це ж найкращий її син від'їжджає. Вона знає, що здоров'я його слабке. Як і кожна мама, думає, що велике місто - це наче величезна гуркітлива машина, в якій її синочок напевно загубиться. З воріт своєї хати, заплакана, дивиться вона за своїм улюбленим, малим переселенцем, поки той не зникає.
Турин, столиця малого королівства П'ємонту, вітає Домініка переспівом дзвіночків, барвистими крамничними вивісками, криком та музикою шарлатанів.
Прибули батько і син до Ораторії Дона Боско, до «Вальдокко», минувши похмуре «рондо», де вішали засуджених на смерть. Перейшовши просторим подвір'ям, на якому бавилися, кричали, бігали сила-силенна юнаків, вузькими сходами вийшли на перший поверх, а тоді, застукавши в двері кімнати Дона Боско, увійшли до неї.
Домінікові впали в очі скромність та охайність в кімнаті: шафа з книжками, вкритий численними листами та іншими різними паперами стіл; на одній зі стін висів великий напис латинською мовою: «Da mihi animas cetera tole » («душі мені дай, решту забирай»).
Коли батько від'їхав, Домінік, намагаючись побороти тугу й смуток за рідними, сказав до Дона Боско: «Це уперше я далеко від родини... Але... ось вже мені легше... бо ви тут, і мені допоможете... ».
Відтак насмілився він запитати, що означає той дивний напис латинською. Дон Боско пояснив йому, що напис говорить: «Душі мені дай, решту забирай». Це було гасло, за яким Дон Боско хотів жити тут на землі. Він, глибокодумний та бистрого розуму, добрий письменник, відмінний проповідник зрікся всього, щоби ширити серед молоді католицьку релігію. Раніше, до того як був рукоположений в священики, сказав він Господеві: «Не жадаю я слави, грошей чи вигідного життя... Дай це іншим. Поможи мені «завоювати» для Тебе душі». І отой напис, що висів на стіні, це була угода, яку він встановив зі своїм спільником - Богом.
Домінік, зрозумівши ті слова, на мить задумався, відтак сказав собі тихим голосом: «Розумію... Тут «торгуються» здебільшого душею, а не грішми. Сподіваюсь кинути в обіг мою душу».
