ПО ТЕМНИХ ВУЛИЦЯХ
Місяць грудень. Дрібний сніг покрив вулиці міста Турина. Вже ніч і поволі починають засвічувати нафтові лампи. Дон Боско працює у своїй кімнаті за столом - відписує листи, готує книжечку до друку... Раптом хтось злегка стукає в двері.
- Прошу! Хто там?
- Це я, - каже Домінік входячи.
- О, Домініку! Що тобі треба?
- Ходіть швидко зі мною - треба зробити добре діло.
- Тепер уночі? Куди хочеш мене вести?
- Поспішіть, Доне Боско, поспішіть...
Дон Боско вагається, але один погляд на Домініка, якому немає ще й чотирнадцяти, і він розуміє, що справа серйозна і невідкладна. Зауважує також, що хлопець не просив, не благав, а велів, наказував. Зваживши все, отець встав, взяв в руки капелюх, вийшов за Домініком.
Юнак квапиться й по сходах і на подвір'ї. Іде до однієї вулиці, завертає в другу, третю. Не говорить ані слова. Тими темними вуличками і провулками він прямує вперед, незважаючи на темряву, аж поки не затримується біля невідомих дверей. Не дивиться він ні на номер будинку, ні навколо, наче впевнено знає, куди йшов. Рішуче відкриває двері, перед якими став, піднімається по сходах, а за ним - Дон Боско, спочатку на перший поверх, потім на другий, доки на третьому не зупиняється перед одними дверима. Домінік стукає в них і говорить до Дона Боско: «Тут маєте увійти Ви, Отче». А сам спускається сходами вниз.
Двері відчиняються, з'являється жінка, яка, помітивши священика, підносить руки вгору зі словами: «Це Вас Бог прислав! Швидше, швидше, бо мій чоловік мав нещастя вже давно покинути віру... А тепер умирає і хоче висповідатись».
Підійшовши до постелі хворого, Дон Боско бачить його - переляканого, майже в розпачі. Отець утішає вмираючого, сповідає та дає розгрішення. Через лічені хвилини чоловік помирає.
Минуло кілька днів, а Дон Боско все ще перебуває під враженнями тієї події. Звідки Домінік міг знати про того хворого? Кличе хлопця до себе: «Домініку, ти кілька днів тому, ввечері, завів мене до того хворого... Хто тобі сказав, що він вмирає і взагалі, що він хворий? Звідки ти взнав про нього?»
Тоді сталось щось таке, чого Дон Боско не сподівався. Домінік поглянув на отця засмучено і почав плакати. Тоді зрозумів Дон Боско, що в Ораторії у нього хлопець, який говорить зі Святим Богом.
