Канікули! І в часи Домініка Савіо це магічне для школярів слово мало чарівний зміст, викликало мрії та гарні сни. Ніхто не говорив про море чи про гори, лише про відпочинок на селі та працю на полі, бо більшість юнаків походила із села. Після довгого шкільного року всі повернуться між зелені поля й луки, шукатимуть гнізда пташок, їстимуть досхочу усілякі овочі. Не було тоді ні радіо, ні телебачення... тільки фруктові дерева, виноград, що починав дозрівати. Того не бракувало! Ввечері посідають біля тата й мами, розмовлятимуть з ними; спостерігатимуть за світляками, що граються в повітрі, зловлять деякого... Повернувшись до Турина розповідатимуть своїм друзям про свої пригоди на канікулах.
Домінік також думав про свій дім, про свою родину. Не знав чи їхати додому, чи ні, але о. Боско переконав хлопця, що в час вакацій він покращить здоров'я і тому Домінік усе-таки вирішив поїхати додому. Він був веселий, коли настав час виїжджати, хоча змушений був прощатись з деякими товаришами, які вже не повернуться наступного року, і що найсумніше - прощатись з Доном Боско, його найкращим душевним приятелем. Потішав себе тим, що невдовзі знову побачаться.
За ним приїхав батько. В'їжджаючи на пагорби за Турином, Домінік роздумував над постановою Дона Боско: «Канікули можуть бути для диявола добрими жнивами. Не будьте ніколи бездільними: грайтеся, бігайте, працюйте, чиніть добро людям; уникайте передусім лихих товаришів, не читайте шкідливі книжки, не ходіть на погані видовища, старайтеся зберігати повсякчас Божі Заповіді».
Домінік роздумував і повторював свою постанову: «Мої канікули будуть тільки для Ісуса добрими жнивами, а про сатану і чути не хочу!»
Домінікові не один раз доводилось чути про молодечі роки Дона Боско, як він робив різні фокуси, як ходив по линві, як паличка «ходила» в нього на чолі, на носі, по обличчю... а потім, як повторив проповідь о. Парохові, як молився на вервиці... Дон Боско учив малих катехизму, водив їх до церкви, оповідав про св. Євангеліє, про Ісуса Христа, про Матір Божу... Домінік робитиме таке саме. На жаль, він не знав жодного фокуса, але все-таки вирішив збирати навколо себе своїх малих приятелів та інших хлопців. Він багато начитався та запам'ятав безліч цікавих подій, епізодів, які потім зможе розповідати своїм друзям.
Домінік, привітавшись з мамою, братами та сестрами, пішов до своїх колишніх друзів, що тепер трохи соромились його. Вони цілий рік жили на селі. Їхні обличя були кругленькі та смагляві, а руки мозолисті від праці. Він натомість був бліденький, і, здавалось, не підріс анітрохи. Та незабаром давня дружба перемогла, і Домінік почав проводити зі своїми приятелями багато часу, протягом якого розказував про велике місто Турин, про школи в ньому, про те, що вивчав. Тепер він часто запрошував друзів до церкви.
Навіть вранці він ніколи не був сам на Службі Божій, бо з ним ішли деякі його товариші. Були й старші, високі хлопці, що мало що знали про релігію. З одним з них Домінік мав труднощі. Треба було великої терпеливості, щоб його щось навчити, але врешті вдалось його просвітити в християнській науці.
Домінік не бігав увесь час полями, не лише забавлявся чи говорив з товаришами. Багато часу він присвячував читанню та науці! Його брати та сестри найбільше раділи, коли він був присутній, бо для них робив більше, ніж для своїх приятелів, і мама тоді була така щаслива!
Канікули, як кожна гарна річ, скоро минають. Новий 1855–1856 шкільний рік уже на порозі. Домінік, попрощавшись з приятелями та рідними, повернувся до своєї другої великої сім'ї в Турині, де на нього вже чекали Дон Боско, приятелі та... десять місяців школи.
Дорогою, що вела до Турина, Домінік не думав, що це його останній рік в школі, але ті, хто знав його, зауважили, що він чомусь «в усьому дуже поспішає»: і в праці, і в дозвіллі, і в святості, наче хтось говорить йому, що в нього вже обмаль часу, що сутінки осідають на його юне життя.
