Вертаючись зі школи від учителя Бондзаніно, учні Ораторії мали можливість не лише чути трубіння клоунів і бачити стяги шатер та приміщень для розваг.
Дорогами їздили багато возів, а візники то проклинали, то хулили.
Одного разу один товариш Домініка бачив, як той, скинувши шапку, шепотів якісь слова. Він запитав його:
- Що ти робиш?
- Хіба ж ти не чув, як той візник зневажив ім'я Ісуса? - відказав Домінік, - Я хочу підійти до нього та сказати, щоб не робив так більше, але боюся погіршити справу. Тому повторюю «Слава Ісусу Христу!», щоби просити пробаченння за такий гріх.
Іншого разу Домінік почув, що якийсь візник богохулить. Хлопець не міг цього стерпіти, тому підійшов до нього. Намагаючись привітатися, він, з посмішкою на обличчі, запитав: «Перепрошую, не могли б ви мені вказати де Ораторія св. Івана Боско?»
На таку чемну поведінку, візник перервав свою богохульну «рецитацію» і відповів: «На жаль, хлопче, я не знаю де це є».
- А чи не могли б ви мені зробити одну ласку?
- Дуже радо. І що ж я можу для тебе зробити?
Домінік стишив голос: «Ви зробили би мені велику приємність, якби ви вже більше не говорили такі образливі, лихі слова...
Візник остовпів. Потім пробурмотів: «Маєш рацію. Це справді погано. Старатимусь виправитись ».
Одного разу Домінік почув, як один дев'ятилітній хлопчина богохулив. Сварився цей богохульник перед своєю хатою з іншим. Відчув тоді Домінік таку лють, що був готовий накинутись на того богохульника з кулаками та добре його провчити! Зумів він все таки опануватись. Приступивши до двох суперників, взяв він за руку того, що богохулив, та з делікатністю, але рішуче, сказав йому: «Ходи зі мною».
Недалеко стояла церковця. Увійшли вони до неї.
- Тепер, - сказав Домінік, - проси Ісуса, щоб простив тобі твої богохульства.
Потім додав:
- Тепер повторюй за мною: «Слава Ісусу Христу і слава назавжди його імені!»
