Братство відразу кинулось до праці. На одному з перших засідань вирішили доручити кожному членові окремого «клієнта». На початку шкільного року приходили до Ораторії, як і до інших шкіл, нові учні, для яких перші дні часто були важкі. Ці діти не мали друзів, не знали навіть мови, бо говорили тільки діалектом свого села, відчували тугу за домом... це були дні смутку та сліз! Члени Братства, на своєму жаргоні, називали новоприбулих «клієнтами». В кожного з них було завдання допомогати та опікуватись над одним з новоприбулих. Одним з перших «клієнтів» Домініка був Франціск Черруті, який стане пізніше визначним салезіянином. Ось, що він напише потім: «Якось, увечері 11 листопада я ввійшов до Ораторії дуже засмученим, думаючи про свою маму, що залишилась удома сама. Наступного дня, після обіду, все ще засмучений я опирався об стовп на подвір'ї, коли до мене підійшов юнак і запитав: «Хто ти? Як називаєшся?»
- Черруті Франціск, - відповів я.
- З якого ти села?
- Зі Салюджії.
- До якого класу ходиш?
- До другого.
- Тоді ти знаєш латинську! Знаєш від чого походить «sonambulus»?
І ми почали говорити, я запитав:
-А ти хто?
- Я - Домінік Савіо, з Мондоніо. Будемо приятелями, добре?
- Звичайно!
З того часу я часто з ним зустрічався, він став для мене справжнім приятелем.
Трохи пізніше, члени Братства вибрали собі «клієнтів другої категорії», тобто лінюхів, неслухняних, тих, що кляли та богохулили, брались до бійки для розваги. І їх теж між собою поділили, щоб добротою та делікатністю навести їх на «путь праведних».
Це не було легкою справою. Інколи Домінікові доводилось чути гострі відповіді, образи, зазнав він і побоїв. Ось, що пригадує Черруті: «Зима 1857 року була дуже сувора. Дехто кидав сніг до вітальні, єдиної кімнати в Ораторії, де ми збирались під час забав, щоб трохи зігрітись біля печі. Учні, вертаючись з міста з закляклими від морозу руками, поспішали увійти до тієї теплої кімнати. Якось один учень - ремісник, на ім'я Ратацці, вбіг до тієї зали за одним товаришем, кидаючи на нього сніг. Домінік сказав йому: «Йдіть забавлятися на подвір'я. Не несіть сюди снігу!»
Ратацці, хлопець невихований, розлютився на ті слова, почав ображати Домініка та, навіть, вдарив його в обличчя кілька разів. Я був свідком. Домінік, почервонівши, стиснув кулаки, але не відповів нічого. А був він більший та сильніший від Ратацці».
