Іти щоденно десять кілометрів пішки було багато для такого малого й тендітного хлопця, як Домінік. Одного дня Карло Савіо вирішив переселитись до Мондоніо. Раніше він вже двічі був змушений міняти села, в яких жив: спершу Мондоніо на Ріву ді К'єрі, потім останнє на Муріяльдо. В Мондоніо також була своя вища школа, така сама, як в Кастельнуово, і Домінікові, в такому разі, не треба щодня долати десять кілометрів. Крім того, в Муріяльдо не було достатньо праці, тому треба було її шукати в іншому місці.
Домінік пішов попрощатися зі своїм парохом о. Іваном, зі своїми товаришами, увійшов ще раз в сільську церковцю, в якій навчився любити Ісуса. Відтак, разом з батьками, від'їхав в нове село.
В Мондоніо вони не були чужинцями, бо тут мешкала їхня численна родина. Домінік найшов нового учителя – отця Кульєро і також нових товаришів. Хлопець з охотою продовжував вчитися. Серед його товаришів був один тямущий та добрий хлопець - Франціск Дезідеріо. Вони сердечно подружилися.
Отець Кульєро зразу збагнув, що Домінік дуже здібний і сподобав собі його. Всі любили Домініка. Але в їхній школі, як і у всіх інших школах, було чимало розбишак, що вчиняли різні пустощі. Отець Кульєро був строгим учителем і палицею вмів тримати збиточників в дисципліні. Декому навіть погрожував, що вижене зі школи. Взимку школу обігрівали піччю і часто було більше диму, ніж тепла. Кожний учень мав принести поліно, яке потім кидали в піч. Одного дня о. Кульєро запізнився. Надворі було холодно, лежав сніг, і в школі не було тепло. Два збиточники, що вже були у «чорному списку» отця, порозумівшись між собою, вийшли з класу і незабаром повернулися. Вони нанесли, скільки змогли, снігу і кинули його в піч. Піч почала диміти більше, ніж звичайно, а потім, з неї струмком почала випливати вода і розливалась по всій підлозі. На це надійшов отець Кульєро. Угледівши дим і воду на підлозі, підійшов до печі і підніс покришку. З гнівом обернувся він до учнів:
- Тепер нам буде тепло, еге ж? Хто це таку дурницю утнув?
Ті, що були винуваті, перелякались: коли хтось зрадить їх, напевно будуть видворенні зі школи. Що робити? Порозумілись вони поглядами між собою і тоді один з них встав та вказав пальцем на Домініка: «Він це вчинив!»
Другий збиточник також встав і додав: «Так, це він, це він винуватий!»
Отця Кульєро наче громом вдарило: «Домініку, це ти таке зробив? Таки ти? Я ніколи не сподівався такого від тебе!»
Домінік в тій хвилині добре не зрозумів про що тут йдеться. Він теж запізнився до класу через сніг і не побачив, що сталося. Лише згодом зрозумів: піч, сніг... Він підводиться з лавки, червоніє, оглядається, але жоден з однокласників не боронить його. Ніхто не має відваги сказати правду, тому що винуватцями є кремезні хлопці, котрі не вагалися, коли треба було доводити «свою правоту» навіть п'ястуками! Учитель, опам'ятавшись, сказав: «Маєш щастя, що ти вперше провинився, інакше, я не вагаючись прогнав би тебе зі школи!»
Домінік стоїть з похнюпленою головою, стискає пальці. Вистачило його одне слово і справжні винуватці були б викриті. Але учитель казав: «Якби не перший проступок, відразу б прогнав зі школи». Ні, він не хоче, щоб його товариші були вигнані зі школи. Отець велить Домінікові кляньчати посередині класу на мокрій підлозі по закінченні лекції, однак, ті, що все бачили, не можуть далі мовчати. Справа тут не в тому - бути зрадниками, «шпигунами», чи ні! Тут треба бути справедливими. Підходять вони до вчителя і розкривають перед ним всю правду.
Отець Кульєро знову не може не дивуватись:
- А чому ж ти тоді…Та ти міг сказати…
Наступного дня, отець, трохи зніяковіло, через те, що безвинно покарав Домініка, кличе його до себе: «Чому ж ти не говорив, що ти невинен?»
Домінік усміхнувся і сказав: «Та облиште вже... Я подумав про тих, що були винуваті. Якщо б їх викрили, прогнали би зі школи, а я цього не хотів. Я теж думав про Ісуса. І Його звинувачували несправедливо... »
Священик не відповів нічого, але зрозумів, що такого здібного й побожного хлопця не можна залишати в його сільській школі. Подумав він про Дона Боско: ось саме той, хто напевно спроможний вивести Домініка у «великі люди».
