Навесні кожен відчуває, що кров пульсує в жилах швидше, а молода людина - особливо. Через дріб’язок починає нервуватись, виникає охота до бійки. Таке бувало й в школі, яку відвідував Домінік. Часто доводилось чути: «Зустрінемось після лекцій!» або «На вулиці порозуміємось!»
На вулиці билась не лише одна пара! Скільки синців, зіпсованої одежі, а ще більше синяків удома від батьків... Але одного дня дійшло до поважнішої сварки. Два «когутики» чомусь не порозумілись та почали гарячково сперечатися. В кінці кінців дійшло до того, що один з хлопців образив маму свого суперника. Це було підло! Ображений відповів в такому самому тоні. Визначити хто правий вирішили у бійці. Не хотіли хлопці жодних свідків, тому визначились – зустрінуться за містом самі, а битимуться камінням. Напевно, хтось з них вийшов би з поважно розбитого головою. Для всіх, хто дізнався про цю справу погроза зацікавлених було зрозумілою: «Якщо хтось нас видасть, то ми, обидва, йому розіб'ємо голову!»
Домінік дізнався про бійку, але, вочевидь, що юнаки не були з Ораторії, інакше він повідомив би про це Дона Боско. Хлопчина не побоявся погроз, бо зрозумів, що не йшлося про зраду, а про те, щоб запобігти наміченій кривавій розправі.
Багато учнів лише знизували плечима, мовляв: «Це мене не стосується!»
Але Домінік не міг спокійно реагувати на таку поважну сварку. Спершу підійшов до одного, потім до другого суперника та намагався їх переконати, що чинять гріх; попередити про небезпеку скоєння ще більшого гріха! Проте, ні один, ні другий не схотів його слухати, мовляв, треба кров'ю омити нанесену глибоку образу!
Тоді Домінік написав кожному з них записку, де застерігав, що розповість про все вчителю та батькам, якщо хлопці не відмовляться битися. Однак, ті тільки зім'яли картки і після лекцій подались на визначене місце. Кілька приятелів пішло таки з ними, але не з наміром їх мирити, а щоб побачити хто зі суперників буде «правий». Посварені вибрали собі по п'ять каменів, а також суддю «поєдинку». Відміряли вони кілька кроків один від одного. Комусь спало на думку покликати Домініка. Він побіг одразу і прибув саме тоді, коли суперники вже були готові битися камінням. Скочив між них.
- Відступись, - крикнув один, - Маю покінчити раз і на завжди з тією гидотою! Твоя проповідь тут не допоможе!
Домінік сумно поглянув в його сторону. «Що робити?» - блискавкою майнула думка. Тоді зняв зі своєї шиї хрестик і побіг до того, що кричав.
- Поглянь на Розп'ятого, - сказав він спокійно, – І якщо є в тебе відвага, повтори: «Ісус помер, прощаючи своїм катам, а я - не хочу прощати. Хочу сповна відімстити за образу».
Той глянув на нього і пробурмотів:
- Що ж це має спільного зі мною?
Домінік попрямував до другого й так само рішуче повторив:
- Поглянь на Розп'ятого і, якщо ти відважний, повтори: «Ісус помер, простивши своїм катам. Я, натомість, жадаю відплати за образу».
Цей другий був розважніший за першого. Мовчки дивився він то на хрест, то на Домініка. Тоді Домінік взяв хлопця за руку і, підвівши до першого, сказав: «Чому хочете собі шкодити? Чому хочете ображати Бога й батьків? Ісус простив тим, що його убили, а ви не маєте сили простити собі взаємно якусь образу?»
Він замовк і з сумом поглядав на тих двох, що готові були побитись камінням, все ще тримаючи хрест перед їхніми очима. Врешті юнаки схаменулись і випустили з рук каміння. Вирішили, що не будуть більше битися.
Відтак Домінік повернувся на своє місце нічого не сказавши. Він знову заспокоївся, на його устах грала мила усмішка.
Один з учасників бійки, двадцять років по тому, згадуватиме: «Мені було дуже соромно. Адже, щоб помирити мене з моїм ворогом, змусив мого приятеля Домініка дійти до такої крайності. Я щиросердечно простив тому, хто мене образив».
У такій складній ситуації Домінік повівся справді по-геройськи. Бути пильним в буденних справах - це також неабияке геройство!
