З недалекого містечка Тортони приїхав один чотирнадцятилітній хлопець. Був він блідий, ніби перехворів важкою хворобою. Спершись на стіну, дивився він на юнаків, що бавилися, і бачив стільки веселощів, чув стільки сміху та гамору, що захопився такою картиною. Юнаки, що бігали коло нього, питали: «Хто це такий?»
- Не знаю. Кажуть, що він з Тортони; вміє добре малювати та різьбити... Здається, що сам війт вислав його до Ораторії вчитися малярства.
Домінік підійшов до нього та сказав: «Здоров! Ти ще тут нікого не знаєш, правда?».
- І справді, я нікого тут не знаю, але мені подобається дивитися, як хлопці з охотою забавляються.
- Я називаюся Домінік Савіо, а ти?
- Ґавіо Камілло. Я з Тортони.
- Мені здається, що ти дуже сумний. Ти напевно тужиш за родиною. Таке буває зі всіма спочатку. Але перейде...
- Для мене все по-іншому. Я важко хворів на серце, мало не вмер. І ще тепер здоров'я моє слабке, бо повністю не видужв. а
- А хочеш видужати?
- Так, але для мене це другорядне, бо головне є чинити волю Божу!
Домінік поглянув на нього зі здивуванням і дуже зрадів, бо зрозумів, що Камілло - чудовий юнак. Він був би добрим членом Братства. Тому поговорив з ним про це та запросив на наступні загальні засідання.
- Ви розповіли мені гарні речі, - сказав на зборах Гавіо, - а що мені робити, щоб до вас пристати?
- Ось що! Ми хочемо стати святими, а для нас святість полягає в тому, щоб бути дуже веселими і точно сповняти наші обов'язки та чинити добрі діла ближньому.
Камілло став активним членом Братства та великим приятелем Домініка.
Через два місяці Ґавіо знову захворів на серце. Лікарі сумно похитували головами - нема жодної надії, що Ґавіо видужає. Під час забав Домінік відвідував його. Обидва говорили про небо. Коли ж здавалось, що Ґавіо от-от помре, Домінік попросив дозволу, бути при ньому в тих останніх хвилинах, але такого дозволу не отримав з огляду на його кволе здоров'я.
Увечері, 31 грудня, Дон Боско закликав Домініка й повідомив, що Ґавіо помер. Востаннє пішов Домінік відвідати свого вже померлого друга. Ґавіо лежав на ліжку блідий, як восковий, але поважний та величний. Домінік заплакав, потім прошепотів:«До побачення, Ґавіо. Я певен, що ти в небі готуєш для мене місце. Я й далі буду твоїм приятелем і молитимусь за тебе, доки Господь дозволить мені жити».
Смерть Ґавіо була великою втратою для Братства Непорочної Діви Марії. Усі члени довго молились за упокій його душі.
