«ЗА ТОГО З НАС, ЩО ПЕРШИЙ ПОМРЕ »
Дон Боско хотів, щоб згідно з його установами в Ораторії завжди панувала радість та веселість, тому започаткував він щомісячні, так звані «Вправи Доброї Смерті». Під час тих «Вправ», що тривали лише півдня, юнаки роздумували про останній день свого життя, про зустріч з Богом, відтак сповідались, наче б це справді був останній для них день у житті.
На перший погляд це виглядало доволі макабрично: малюнки домовин, могил, кладовищ... Така практика наводить смуток, а не радість! Зовсім ні, бо смерть лякає тільки того, хто боїться її і не відважується переглянути своє сумління, бо бачить в ньому лише нелад, неспокій та гріхи, того смерть бентежить! Але коли щомісяця все приводити доладу, коли сумління чисте, а небо близько, отоді смерть не лякатиме. Хочеться радіти, що чоловік свідомий того, що б не трапилось - він в добрих, батьківських Божих руках! Хлопці не тремтять з переляку, коли той, хто провадить молитви, оголошує: «А тепер помолімся за того з нас, хто перший помре: «Отче наш.. ». Домінік також щомісяця робив ці «Вправи Доброї Смерті», але, коли доходили до «А тепер помолімся за того з нас... » похитував головою і в собі казав: «Не кажіть отак, кажіть радше: «За Домініка Савіо, що перший з нас помре».
В кінці квітня 1856 року пішов Домінік на розмову до Дона Боско.
- Доне Боско, - почав він, - я прийшов, щоб ви помогли мені добре і корисно прожити місяць травень, що посвячений Пречистій Діві Марії.
Дон Боско відповів:
- Старайся щодня розказати товаришам якесь оповідання про Пречисту Діву Марію. Побачиш, що це викличе в них добру поведінку.
- Добре, але яку ласку маю просити в Матері Божої?
- Попроси, щоб вона тебе благословила здоров'ям в тілі і осінила тебе Божою ласкою, щоб ти міг стати святим.
Домінік задумався, потім сказав тихим голосом:
- Щоб помогла мені стати святим... Щоб помогла мені свято вмерти... і щоб в останній хвилині мого життя була при мені й ввела мене в небо...
Дон Боско, який уважно стежив за своїми хлопцями, написав: «Не знаю, чи мав він якесь об'явлення з неба від Бога про день та обставини своєї смерті, чи ні, можливо тільки якесь передчуття, але певним є те, що він говорив про свою смерть раніше, ніж вона прийшла. Говорив впевнено і з такою точністю, що той, хто потім був присутній при його смерті, не міг би це розказати краще, ніж він сам».
Отець непокоївся та намагався своїм авторитетом гальмувати Домініка в науці та в духовному напруженні. А тому, що сили Домініка підупадали, він звертався до найкращих лікарів, щоб його обстежили та приписали відповідні ліки. Лікарі приходили, оглядали Домініка, випитували його і кожний п’ятий був вражений швидкістю та розсудливістю його відповідей. Але, коли треба було приписувати ліки для покращення стану його здоров'я, вони безпорадно розводили руками. Незважаючи на те, що в Парижі винахідник Пастер вже зробив важливі відкриття, загальну медицину 1856 року можна прирівняти до медицини сьогоднішніх народів, що живуть в джунглях.
Лікарі в тих роках вміли пускати кров та приписувати якесь зілля, але не набагато більше. Дон Боско записав слова лікаря Валляурі, що також обстежував Домініка. Це слова, що вийшли з уст доброї людини, яка не з власної вини була мало обізнана в медицині. Після розмови з Домініком, наодинці з Доном Боско він охнув з подиву: «Яка цінна перлина той хлопець!»
- Яка ж хвороба з'їдає його здоров'я? - Дон Боско запитав.
- Тендітна структура тіла, передчасний розум та сильна напруга духа - це пилки, що непомітно підрізують та з'їдають йому життя.
- А чи є на це якийсь лік?
В наших часах лікар сідає за стіл в своєму кабінеті й виписує рецепти: вітаміни, уколи...А тоді - професор Валляурі засмучений, лише розвів руками: «Найкращі ліки для нього - піти до неба. Єдине, що зможе хоч трохи помогти йому: покинути науку та жити в сім'ї на селі».