Прийняття Першого Святого Причастя було такою великою подією, що не відбувалось воно в маленьких сільських церковцях, розкинених на пагорбах, а всі сходились до великої церкви св. Андрія, найбільшої в околиці села Кастельнуово. Батьки причасників, пишаючись своїми довгими та густими вусами, сходили вузькими стежками і зустрічались вже на широкій дорозі, що вела до матірної церкви. Всі дивувались, коли довелось їм побачити Карла Савіо з тим його малим та блідим синочком. Церква була прикрашена і вся освітлена, як ніколи під час року. Люди сповідалися та молилися, потім співали св. Літургію, під час якої старші й молодші приступали до Св. Причастя.
Домінік, згадуючи цей день, казав: «Це для мене був справді великий, найкращий день в моєму житті».
Повернувшись додому, написав він непевною рукою семилітнього хлопчини, але сильною і рішучою волею, таке:
Постанови мого Першого Святого Причастя:
1. Сповідатимусь часто і причащатимусь кожного разу, коли мені на це дозволить мій сповідник.
2. Шануватиму святкові дні.
3. Моїми друзями будуть Ісус та Марія.
4. Краще смерть, ніж гріх!
Пройдуть роки. Домінік, на жаль, упокоїться в Бозі ще в молодому віці. Він не матиме часу написати, як інші святі, багато гарних та глибокозмістовних книг про Бога, про релігію, про святість…
Все, що вийшло з-під його пера, це тільки кілька рядків, ба, й вони написані ще невправною рукою другокласника. Оце його «союз дружби» з Ісусом.
Передав він цей свій союз всім юнакам у світі!
