Деякі вислови в св. Євангелії справили велике враження на Домініка Савіо. Ось вони:
«Того часу з'явився Іван Хреститель і проповідував у пустині юдейській. Він говорив: «Покайтесь бо наблизилось Царство Небесне». А той Іван мав одежу з верблюжого волосу і пояс ремінний на крижах у себе; їжа ж його була - сарана і дикий мед» (Мат. 3, 1 - 4).
«Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мат, 7, 13 - 14).
На такі думки Євангеліє Домінік вирішив відбувати покуту. І не вдовольнявся він тільки умертвлінням очей, ввічливою поведінкою, пильністю в навчанні, а шукав за такими речами, від котрих справді терпіло б тіло.
Дона Боско повідомили, що Домінік почав Великий Піст дуже суворо: їв тільки хліб і пив небагато води. Дон Боско покликав його і, мотивуючи кволим здоров'ям хлопця, заборонив продовжувати таку сувору покуту.
- Тоді, хоч в суботу, в честь Пресвятої Богородиці, - просив Домінік.
Дон Боско і цього не дозволив. Домінікові необхідно їсти, а якщо хоче покутувати, має вчитися та видужувати. Отакої-то покути вимагав від нього Бог.
Але ті вислови з Євангелія не покидали Домініка. Він вирішив терпіти холод вночі. З приходом грудня його товариші почали вкриватись кількома покривалами (тоді ще не було опалення в спальні), а Домінік застелював своє ліжко, як улітку. Під простирадло ще й всував дошки, щоб невигідно було йому спати. Прийшов січень і одного ранку Домінік зле почувався. Всі вийшли зі спальні, а він залишився в ліжку через лихоманку. Дон Боско пішов відвідати юнака і побачив, що той весь трясеться під одним лише покривалом, а лагідна усмішка не сходить з його обличчя. Дон Боско поважно заговорив до нього: «Що ж ти робиш, Домініку? Хочеш умерти з холоду?»
- Ні, отче. Через таку покуту я не вмру. Ісус ні у Вифлеємській печері, ні на Хресті не був так накритий, як я тепер.
- Слухай, Домініку, - суворо продовжував Дон Боско, - я тобі абсолютно забороняю чинити будь-яку покуту. На те маєш отримати від мене дозвіл. Зрозумів?
Дон Боско потім писатиме, що Домінік Савіо послухав його, «але не дуже радо». Згодом зауважив, що хлопець зажурений.
- Що сталося, Домініку? - запитав.
- Я вже не знаю, що робити. Ісус сказав, що не піду до неба, якщо не буду покутувати. А ви заборонили мені робити будь-яку покуту.
- Це правда, - відповів Дон Боско. - Щоб піти до неба, всі маємо робити покуту, але покута, якої від тебе Бог хоче, це - послух. Будь слухняний і це тобі вистачатиме.
- А не могли б ви дозволити мені робити ще якусь іншу покуту?
-Так, дозволяю тобі зносити терпеливо образи, тепло, холод і всякі невигоди.
- Все це витримуємо з нужди, бо сяк чи так, невигоди трапляються, хочемо ми цього, чи ні.
- Слухай, якщо пожертвуєш Богу це, що треба терпіти з конечності, перетвориться воно в чесноту і матимеш заслуги для твоєї душі.
Домінік зрозумів. Відтепер довірить Богові вибрати для нього покуту. І що Бог дозволить йому зносити - холод, тепло, чи образи... все прийме з любові до Нього. А зі свого боку буде слухатись Божого Закону і свого сповідника. Буде уважно молитися, пильно вчитися, далі умертвляти очі й цікавість, чинитиме ще більше добра своїм товаришам. Бог хотів, щоб він в чинив покуту так.
